Але уряд потай радів, коли ці зухвалі крадіжки картин викликали галас серед громадськості. «Краще хай галасують з приводу викрадених картин,— казав собі уряд,— ніж обурюються скандальними історіями з підкупленими фірмою «Локхід» генералами й міністрами!» А дехто з високопоставлених осіб відверто вважав за краще, аби щоденно зникало по одній Сікстинській капелі або, в крайньому разі, по кілька картин Мікеланджело, Рафаеля, Леонардо, Тіціана...

На превеликий жаль цих урядовців, викрадення «Данаї» вийшло за межі будь-якої пристойності — крадіжка сталася в одній з найбільших і найпопулярніших римських галерей, і обурення громадськості цього разу сягнуло вершка. Замість стати рятівною димовою завісою, крадіжка в Боргезе немовби показала уряд голим, і мільйони людей побачили, що багато хто з правителів зохочуеться діяти тільки в тих випадках, коли щось зачіпає їхні власні інтереси.

До того ж скандал у Боргезе вибухнув у надто гарячий для урядової коаліції момент — через два дні мали відбутися муніципальні вибори. Всього через два дні римські громадяни мали голосувати за нового мера.

Ми щойно сказали, що скандал у Боргезе вибухнув у гарячий для урядової коаліції момент. Бо проти кандидата правої коаліції стояв кандидат комуністів П'єтро Фальконе. А П'єтро Фальконе, професор середньовічного мистецтва, був один з найулюбленіших і найшанованіших людей у Римі.

Отже, скандал у Боргезе, який викрив неспроможність уряду підтримувати порядок у країні (і зберігати громадську власність), став природним спільником Фальконе. В обстановці, що склалася, уряд міг урятуватися лише єдиним способом — виявити злодіїв до суботнього полудня і повернути «Данаю» на її колишнє місце. Тільки так він міг би усунути з «театру воєнних дій» природного спільника Фальконе. Але саме це й було найскладнішим.