Проте нещастя тільки почалися. Із спаплюженою гідністю ще можна прожити. Хіба мало міністрів, про чиї афери, спекуляції тощо дізналася широка громадськість, залишались і далі міністрами, ніби нічого й не сталося?! Вони втратили свою честь, але все ще сиділи в кабінетах, підписували державні папери і з виглядом ягнят божих приходили на оперні прем'єри. Другий удар був набагато страшніший, він перехопив йому дихання і послав його в нокаут.

— Синьйоре! — вигукнув Лівіо Перетті.— Бийте на сполох! «Данаю» Корреджо викрадено! Хтось вийняв «Данаю» з рами і на її місце поставив мою жалюгідну незакінчену копію! Бога ради, синьйоре, не баріться, можливо, злодій Ще десь тут у коридорах!

Лівіо Перетті стояв, прихилившись до дверей, наче не смів ступити ні кроку вперед. Він навіть не помітив, що Роберто Тоцці тримав у руці картоплину.

Роберто Тоцці впустив картоплину. Потім машинально защібнув валізку, не зводячи приголомшеного погляду з непроханого гостя. Обличчя його з червоного стало жовтим, і дві спустошливі хвилі пройшли крізь його душу — жахливе почуття сорому і втраченої гідності.

Сором пік його, а гідність розпадалася з тріском і валилася серед куряви, наче десятиповерховий будинок.

— Бога ради, синьйоре, не баріться! Викрадено Корреджо! — підвищив голос Лівіо Перетті, підносячи руки до стелі, неначе злодій сховався саме там, серед кришталю і брязкалець величезної люстри.

Тепер крізь душу професорову пройшла третя хвиля, хвиля страху, й обличчя його знову зжовкло. Ця хвиля наш більша і найстрашніша, справжнє цунамі проти попередніх двох. Ті дві робили його смішним і жалюгідним, а ця ви кидала геть, як непотрібну ганчірку. Хто пробачить йому викраденого Корреджо? Навіть у найкращому разі його звільнять з посади! '

— Синьйоре,— прошепотів він сполотнілими губами,— синьйоре, ви серйозно кажете чи жартуєте? — І вже вимовляючи ці слова, відчув, які вони фальшиві й непереконливі.